Сочинение роман Тихий Дон

Тихий Дон

Частина I

Російські степи розкидані на просторих ділянках. По ним проходить повноводна річка Дон, яка зберігає багато таємниць і легенд. Її береги заселені людьми вже тисячі років, і кожне покоління залишає свій відбиток у цій мальовничій, але непомірно суворій місцевості.

В одній з козацьких станиць, на березі Дону, живе Григорій Мелехов. Його родина здавна славилася бойовим духом і непохитною волею. Григорій, стрункий і сильний юнак, виховався в атмосфері козачої вольності та справедливості. Його серце завжди билося в такт з ритмом рідної землі, з мелодією течії Дону.

Здавалося, саме небо судило Мелеховим бути воїнами. Діда Григорія, істинного козака, що очолював місцеве братство, пам'ятали як легенду. Його батько, Пантелей Прокофійович, мужньо служив в царській армії, а тепер з честю виконував обов'язки голови родини і станиці.

Григорій був закоханий в прекрасну Наталю Коршунову, дочку сусіда, але їх відносини були не простими. Наталя, ніжна та вірна дівчина, відчувала глибоку прихильність до Григорія, однак родинні тертя і різні уявлення про майбутнє створювали перепони для їх щастя.

Степ долинами скотився, мов величезна зелена хвиля. Було чути спів птахів і шепіт трави, коли Григорій стояв на вершку пагорба, дивлячись на далечінь. З одного боку простягалися поля, де важка колосова нива хвилювалася під вітром, з іншого - довга срібляста стрічка Дону. Тут він мріяв і замислювався про своє місце в світі, про козацьку долю і про свою любов до Наталі.

Одного разу Григорій повернувся додому з довгого патрулювання разом зі своїми товаришами. Їх зустрічали рідні зі сльозами на очах і з радістю в серцях. Але свято було затьмарене проблемами, які нависли над станицею - новини з фронту були тривожні, і всі розуміли, що скоро знову доведеться брати до рук зброю.

Григорій відчував, як його тягне до битви, наче до рідного Дону, але також його утримувала любов до Наталі і бажання побудувати мирне, щасливе життя. Його душа була розірвана між обов'язком і мрією, і він знав, що прийдешні дні принесуть відповідь на всі запитання, котрі мучили його серце.

Тихий Дон продовжував плисти своєю течією, незважаючи на всі бурі й війська, що проходили його берегами. І в цьому невпинному плині води відчувалася сила і мудрість, яку козаки вбирали з молоком матері. В цьому істоку був корінь кожного їх рішення і дії, кожного їх зітхання і пісні. Григорій був частиною цього нескінченного потоку життя, і він знав, що будь-який шторм його лише загартує.